Чернівецький академічний обласний
український музично-драматичний театр
імені Ольги Кобилянської

Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

Новини

2017-12-12
АКТРИСА-ЛЕГЕНДА

2017/12/12 Автор: kashTan

У грудні виповниться 110 років від дня народження і 34 роки від дня смерті народної артистки України, актриси Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської Галини (Ганни) Яківни Янушевич. Мені, нажаль, не пощастило побачити Галину Яківну на сцені , проте я часто слухала радіозаписи вистав Чернівецького драмтеатру і пам’ятаю її глибокий та надзвичайно проникливий голос, який йшов наче з самої середини душі, який хвилював, зачаровував, змушував співчувати її героїням та замислюватись над філософськими питаннями людського буття. Я прийшла в театр вже тоді, коли її не стало. У фойє висів портрет актриси перев’язаний чорною стрічкою, а під ним лежали свіжі квіти. Та в повітрі відчувалася її незрима присутність, що продовжувала жити у спогадах, розмовах, думках… Галина Янушевич була актрисою високої сценічної культури і майстерності, з широким акторським діапазоном – від драматичних героїнь до характерних ролей. Її образи були неповторні, позначені високою життєвою правдою, глибоким психологізмом. Вона пройшла непростий життєвий шлях і ствердилася, як улюблена народом актриса, стала уособленням Чернівецького театру.


В своїй автобіографії Галина Яківна писала: “Народилася я в 1907 році 28 грудня в с. Струньково Уманського повіту, Київської губернії ( нині Кіровоградська область). Батько працював на паровозо-ремонтному заводі в м. Гайвороні токарем по металу; мати займалась хатнім господарством.


В 1922р. я закінчила сім класів Гайворонської залізничної школи. З 1923 по 1924 рр. вчилася у Жмеринському залізничному технікумі. В 1925р., за командировкою Гайворонського Дорпрофсожу, поступила до Київського Театрального Технікуму, який в 1927р. був об’єднаний з Київським Музично-драматичним інститутом ім. М.Лисенка. В 1928р. я закінчила свою театральну освіту в інституті ім. Лисенка. Ще у вересні 1927р. по конкурсу вступила до Київського Державного Українського драматичного театру ім. І.Франка, де працювала по 1931 рік.


У 1931р. постановою наркомосу УРСР мене з групою акторів театру ім. І.Франка було переведено до Харківського українського драматичного театру Революції, який у 1937р. був перейменований в Харківський театр ім. Ленінського Комсомолу і в грудні 1940р. постановою Уряду переведений на постійну роботу до м. Чернівці.”


Відтоді, понад сорок років свого життя Галина Яківна присвятила Чернівецькому музично-драматитчному театру імені О. Кобилянської. Разом із театром у роки війни вона побувала на Кубані, в Дагестані, Марійській АРСР, Росії та Кавказі, а 1944-го року повернулася у Чернівці. У повоєнні роки була активно задіяна в репертуарі, їздила з виставами та концертами на гастролі до Києва, Одеси, Кишинева, Мінська, Москви… Була нагороджена медаллю “За доблесний труд”(1946р.) і орденом “Знак пошани” (1951р.). 1946-го року отримала звання заслуженої артистки України, а 1965-го – звання народної артистки України. З роками активна творча робота не припинялася, лише примножувалася. Про неї часто писали у періодиці, робили радіопередачі, знімали в кіно.


Серед найкращих ролей Г. Янушевич київського періоду були: Небаба (“Диктатура” І. Микитенка), Олена (“Сон літньої ночі” В. Шекспіра), Польова русалка (“Лісова пісня” Лесі Українки) та інші. У харківський період зіграні: Маруся (“Маруся Шурай” І. Микитенка), Варка (“Безталанна” І. Карпенка-Карого), Беатріче (“Слуга двох панів” К. Голь-доні), Леді Мільфорд “Підступність і кохання” Ф. Ш іллера), Одарка (“Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського), Проня (“За двома зайцями” М. Старицького) та багато інших. До літопису Чернівецького драмтеатру золотими літерами увійшли такі ролі Г. Я. Янушевич: Марія Федорчук (“Земля”), Мавра (“У неділю рано…”), Зоя Жмут (“Вовчиха”) за творами О. Кобилянської, Комісар (“Оптимістична трагедія” Вс.Вишневського), Королева Марія (“Марія Тюдор” В. Гюго), Голда (“Тев’є-молочар” за Шолом-Алейхемом), Гордиля (“Циганка Аза” М. Старицького), Стара хазяйка Ніскавуорі («Молода господиня Ніскавуорі» Х. Вуолійоки), Оманиха (“Дністрові Кручі” за Ю. Федьковичем), Анна Фірлінг (“Матінка Кураж та її діти” Б. Брехта), Бабуся (“Я, бабуся, Іліко та Іларіон” Н. Думбадзе), Бернарда (“Дім Бернарди Альби” Ф. Гарсія Лорки), тітонька Руца (“Птахи нашої молодості” І. Друце) – загалом, близько трьохсот сценічних образів.


Не подібна ні на кого на сцені, вона вирізнялась і в житті: скромна і водночас горда, мовчазна і завжди сповнена дум і натхнення. Галину Яківну любили, поважали, до неї прислухалися. Проте, нікому вона не відкривала своєї душі. Тільки коханий чоловік – чудовий актор, народний артист України Петро Герасимович Міхневич, з яким вони прожили у любові та злагоді понад пів віку, і, солена від сліз, подушка знали усі її біди та печалі. У Петра Герасимовича та Галини Яківни був красень-син, який вирішив стати геологом. Жахлива звістка застала батьків на гастролях. Вони дізналися, що їх єдиний, любий синочок загинув у геологічній експедиції від удару блискавки… Лише мистецтво дало їм змогу пережити цю страшну трагедію. Можливо. тому і монолог Маври про втраченого сина в устах актриси звучав особливо трагедійно.


Галина Янушевич не хотіла розлучатися зі сценою ні на день, ні на вечір, на ній минуло усе її життя, і театр став її сенсом, без якого актриса себе не уявляла. Вона, до останніх своїх днів, безвідмовно працювала на всіх виїздних виставах, і коли на одній з них зламала ногу, то злягла і швидко згасла. Здається, у Шекспіра є такий вислів: “ дайте мені роль і я наповню її своєю душею, у ній задзвенить моє серце”. Саме так можна сказати про творчість Галини Яківни Янушевич – видатної актриси української сцени, справжньої легенди буковинського театру.


Автор С. Новицька.